Спробую написати свої враження про першу гру нашої команди.

Все почалось ще в кінці вересня, коли нам повідомили що ми будемо грати в Києві. Звичайно всі зраділи — рік тренувались, треба ж починати вже грати. Гру перенесли на тиждень, це багатьох засмутило. Але нічого.

Зібрались в 5-ть годин ранку на вокзалі, сіли в потяг і поїхали. Бойовий дух — супер. Ціль одна — вчитись вигравати, побачити як це робиться.

Добиратись від вокзалу до стадіону з спорядженням було дюже весело;)
Майже всі були шоковані коли побачили стадіон — велике поле, з розміткою і воротами. Йо

Проходячи коло двух чоловіків почув розмову:
— Що це буде?
— Что будет? Мясо сейчас будет

Хехе

Роздягалка теж сподобалась — душ, туалети. В одній з роздягалок навіть була дошка і спортивне обладнання. В порівнянні з нашими двома пеньками в полі — небо і земля. Але то таке, дрібниці;)
Не сподобалось вороже відношення приймаючої команди — таке враження, що приїхали на грати а воювати. Одесити весною були набагато більш гостинні. А тут — кілька чоловік підійшло привітатись. Хехе. Нічого;)

Легка розминочка. Жереб. Почали.

Всі знали свої позиції але відразу почався хаос — ніколи ще не були на полі повним складом. Мені наприклад сказано було одночасно і вийти на поле і вийти з поля. Нічого, почалось.
Був дуже здивований м'якою грою — на тренуваннях Коля мене жорсткіше хватає. Першу лінію обійти було майже завжди легко. А от захист квотера противника зовсім інше діло — тут була стіна. Квотер, на мою думку, повільний. Гадав — два шажки пригну і ось він, в моїх руках. Ага-ага. Він гарних фулбеків собі поставив.

Потім я впав. Приємно було падати — поле мяке, ніяких тобі камінчиків. Погано що підкосив гравець своєї команди. Але то нічого — навчимось. Поки грався з своїм коліном — прийшли дівки з “Редбулом”, насипали баночок, пофотографувались. А в цей час нам заносять другий тачдаун. Хоча я не звертав уваги ні на дівок ні на тачдауни;)

Швидко пройшли перший та другий період. Перерва. Аналізуємо помилки, збираємось. Готові. Десять хвилин пройшло як дві.

В третьому періоді я більш слідкував за кількістю гравців на полі — були моменти коли нас вибігало і десять і дванадцять. Хоча ми хоч трохи навчились замінятись — на поле замість важких лайнменів вже ресівери не вибігали. (був момент коли було всього два важких гарди і все).
Переломним моментом став фамбл, коли була “мала купа”. Нажаль нас не вчили отримувати плюшки в спину М’яч тоді, завдяки Владиславу, дістався нам. Ось тоді ми почали грати. Дааа.
Тачдаун був веселий — пас Сергію, який зазвичай грає лайнбекера, він вправно вібиває м’яч головою в сторону зіркового ресивера Жені Хомина. Тачдаун.

Уряяяяя.

Хоч не багато було трибун але вони гриміли. Перший тачдаун в історії новітніх Вовків. Уєєє.
Реалізація. Побитий зірковий квотер Олександр Білоконь заносить сам. Оуєєє. Перша реалізація.
А далі?

Далі час майже вийшов. А ми тілько почали грати. Ще б хвилин двадцять.
Всім гра дуже сподобалась. Це прекрасний досвід.
Ну а потім пішли купили соку-пива. Відсвяткували трохи нашу перемогу.
Це була перемога, щоб не говорили інші.

Дуже дякую Олександру Білоконю, Сергію Перегону, Березовським та всім організаторам і спонсорам. Ну і звичайно велике спасибі всім командам суперників;) Було супер-заїбезно.

Хочу ще;)

PS і ще спасибі, здається, Козачку (взагалі поки що нічого не знаю про нього) за підтримку та допомогу.

Сподіваюсь, що всі наші відпишуть свої враження.